Уе́льс (Валлія, Кемри, валл. Cymru МФА: [ˈkəmrɨ]( слухати^ді), англ. Wales МФА: [ˈweɪlz]( слухати^ді)) — одна з чотирьох складових Сполученого Королівства. Розташований на північному заході острова Велика Британія. Столиця — місто Кардіфф. Мешканці Уельсу звуться валлійці.
Уельс розташований на південному заході Великобританії, на сході межує з Англією, з трьох сторін оточений морем: на півдні це Бристольський канал (гирло річки Северн), на південно-заході — протока Святого Георга, на півночі й заході — Ірландське море, на північному сході — гирло річки Ді (Afon Dyfrdwy).
Формальна назва країни — «Князівство Уельс» (Principality of Wales, Tywysogaeth Cymru), однак її використовують рідко. Уельс ніколи не був суверенною державою в теперішніх кордонах. Щоправда, приблизно з 1057 по 1063 рік Гріфід ап Ллівелін володів практично всіма землями, що складають нинішній Уельс. Після смерті Гріфіда такого вже не було, й під час нормандського завоювання Західного Уельсу в 1282 році країну знову було поділено між кількома королівствами. 1400 року нащадок двох прадавніх королівських родів Уельсу, Оуен Гліндур, очолив повстання проти англійців і був проголошений королем Уельсу, однак повністю втратив підтримку до 1410 року і був змушений переховуватися. Валлійські закони не були повністю витіснено англійськими аж до 1542 року. Лише в 1955 році королева офіційно проголосила Кардіфф столицею Уельсу (до цього столиці в країні не було), хоча Принц Уельський зазвичай проходить інвестуру у валлійському замку Карнарвоні.
В 1997 році було утворено Національну асамблею Уельсу, що має право вносити поправки до законів, які приймає парламент Великобританії. В 2006 році прийнято другий Закон про управління Уельсом, за яким повноваження Національної асамблеї розширено.

 Походження назви.   

Назва «Уельс» походить від Wales, а те, у свою чергу, від Wealas, множини слова Wealh. Останнє слово є загальнонімецьким і походить, як видно, від назви племені вольків, тобто споконвічно воно позначало всіх кельтів. Пізніше, після того як германці увійшли в контакт із Римською імперією, воно стало позначати не тільки кельтів, але й людей, що говорять на латині, пізніше — романські мови (порівн. Валлонія в Бельгії, Валахія в Румунії). У Британії слово wealas позначало в першу чергу бритів, у тому числі валлійців і корнців (назва Корнволла містить той же корінь). Щоправда, у давньоанглійських пам'ятках є й приклади того, як цей корінь використовується стосовно римлян.
Валлійська назва Cymru походить від загальнобриттского *kom-brogi 'співвітчизники' (порівн. також кумбрійська мова, Камберленд). Від цього слова відбувається й латинська назва Cambria. Згідно з Гальфрідом Монмутським, Cambria походить від міфічного короля Камбера, але це варто визнати вигадкою.

 Історія

Люди заселили територію нинішнього Уельсу наприкінці останнього льодовикового періоду. Документальні свідчення з'являються під час римської окупації Британії. У той час уельські землі були поділені між декількома бритськими племенами, самими численними й могутніми з яких були сілури на південному сході й ордовики на північному заході. Римляни спорудили в нинішньому Південному Уельсі небагато фортів, самим західним з яких був Кармартен (Caerfyrddin, лат. Maridunum), і добували золото в Долейкоти (нині Кармартеншир). Крім того, вони побудували фортецю в Кайрлеоне (Isca Silurum), де зберігся величний амфітеатр. Римляни просунулися й у Північний Уельс, і одна з валлійських повістей, «Сон Максена» (Breuddwyd Macsen) передає легенду, начебто один з останніх римських імператорів Магн Максим (іспанець, що служив генералом у Британії), був одружений на дочці місцевого вождя з Сегонтія, нині Кайрнарвон, графство Гвінед^[1]. Під час римської окупації, приблизно в IV століття в Уельс прийшло християнство.
Після відходу римських військ із Британії (близько 410), романізовані брити створили безліч дрібних королівств. Держави південних і східних рівнин острова були швидко завойовані наступаючими англосаксами, але королівства, розташовані в гористих районах Північної Англії й нинішнього Уельсу виявилися більш стійкими. Зрештою, бритські королівства впали під ударами англосаксів і шотландців, але західним бритам вдалося закріпитися в Уельсі. Однак втрата родючих земель і багатих міст південного сходу острова не дозволили їм ефективно боротися за повернення цих територій.